ЖИТТЯ

Запізнилася на рейс і знайшла дочку

Олена пройшла до адміністратора. Багато народу. «Втім, мені вже не звикати» – подумала Олена.

– Не ранок, а справжня катастрофа. – нарікала про себе Олена.

У кожного напевно бувають такі дні, коли все до одного складається. Ось і у Олени в той день все валилося з рук. Спочатку вона пропалила улюблену сорочку, потім фен зламався і до купи жінка пролила чай на улюблені джинси, довелося в терміновому порядку переодягатися. Як на зло все вже упаковано. Перерила валізу в пошуку запасних джинсів, в результаті чого просувала речі, що не прасувала. Настрій зіпсовано. -Чорт! Я так точно спізнюся! – нарікала дівчина.

Лена стрибнула в таксі і попросила водія їхати швидше за доплату. Він летів як міг … Правда тільки до сусідньої вулиці. Відразу за поворотом на центральному проспекті таксі потрапило в затор. Та ще й грунтовно.

Лена змирилася остаточно, коли на годиннику стукнуло шість, до вильоту залишилося півгодини, навіть якщо б вона летіла зараз на всіх вітрилах, все одно б не встигла, що не її день. Доведеться міняти квиток.

До 19 таксі все ж прибуло в аеропорт, таксист винувато знизав плечима, а Олена з кислим обличчям попрямувала до каси. Там їй сказали, щоб вона пройшла до адміністратора і там написала заяву.

Лена пройшла до адміністратора. Багато народу. «Втім, мені вже не звикати» – подумала Олена. Дівчина пройшла в чергу і присіла. Біля вікна сиділа маленька дівчинка 4-х років і тихенько плакала. Лена подивилася на неї і хотіла було заспокоїти дитину, але подумала, що це дочка когось із людей, що знаходяться в кабінеті. Потихеньку черга розсмокталася і Олена написала заяву. Їй обіцяли квиток на найближчий рейс з доплатою. – «Ну що ж зробиш. За помилки треба платити »- подумала про себе Олена.

Вийшовши з кабінету вона ненароком заглянула в хол, дівчинка як і раніше дивилася у віконце, червоний носик видавав дівчинку, вона плаче.

– Хто у нас тут такий гарненький? – запитала Олена.

Дівчинка злякано глянула на жінкуі трохи відсунулася.

– Ти чого плачеш? Де твоя мама?

– Згубилася … – пробурмотіла дівчинка.

Лена оторопіла і не знала, що сказати.

– Давай знайдемо твою маму?

Дівчинка знову відсунулася.

– А знаєш, мені теж сьогодні хочеться плакати, весь день йде шкереберть, ось і зараз запізнилася на літак. Давай плакати разом. Можна, можливо?

– А ви до доньки летите?

– Хм .. Ні … Нема у мене дочки, на жаль. – зовсім засумувала Лена.

– А хочете, я буду вашою дочкою? – очі дівчатка запалилися хитрим вогником.

– Так мама твоя засмутиться, така дівчинка красива.

Дівчинка знову стала серйозною.

– Не засмутиться, у мене немає мами.

Лена відкрила рот. Все, вона більше не знає, що говорити.

Втім, незабаром Олена запропонувала дівчинці погуляти. По дорозі вони заглянули в відділення поліції. Там чомусь дівчинці зовсім не здивувалися. Виявляється вона бродяжка і часто тікає з дитячого будинку в аеропорт. Все чекає маму. Та залишила її в аеропорту і полетіла одна. З тих пір пройшов вже рік. У Олени спина покрилася мурашками і холодним потом. Вона вже не змогла розлучитися з крихіткою і прийняла рішення удочерити дівчинку. Ох так, на літак тоді вона все-таки не потрапила. Знову пропустила рейс, а втім, це від чогось для Олени вже здавалося зовсім неважливим. Адже тепер у неї є дочка. Ось як після цього не вірити в долю?

Також цiкаво:

Close